Чому торгівля людьми досі процвітає? Яку роль в цьому відіграє Україна?

В ЧОМУ СПРАВА?

30 липня – це Всесвітній день протидії торгівлі людьми. У 2013 році його проголосила Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй, закликавши країни-учасниці підвищувати рівень обізнаності громадян щодо глобальної проблеми торгівлі людьми та привертати увагу до тяжкого становища жертв таких злочинів.

ХІБА ЛЮДИНУ МОЖНА ПРОДАТИ?

На жаль, так. Однак сьогодні це відбувається не так, як за часів рабовласників. Тепер рабство подається жертві в обгортці добре оплачуваної стабільної роботи або вигідної угоди. Це ціла індустрія зі своєю інфраструктурою: законами, каналами поставок, вербувальниками і зв’язками в правоохоронних органах. Життя людини в цій індустрії може оцінюватися від декількох сотень до декількох тисяч доларів.

ЦЕ МОЖНА НАЗВАТИ РАБСТВОМ?

Так, умови, в яких опиняються жертви торгівлі людьми, якраз і називаються сучасним рабством. Людину позбавляють основних прав і свобод, вона припиняє належати собі і змушена важко працювати за їжу та дах над головою, мізерну оплату або «за борги», або надавати послуги, що суперечать етичним нормам і особистим бажанням.

ЧОМУ ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ ДОСІ ІСНУЄ?

Є три основні причини, які до сих пір підтримують торгівлю людьми на плаву.

По-перше, це одна з найбільш прибуткових галузей кримінального бізнесу. За різними оцінками, її річний оборот становить від 5 до 7 млрд доларів. В Україні, наприклад, вербувальник може отримати до 5 тис. доларів за одну завербовану жінку.

По-друге, в порівнянні з торгівлею зброєю і наркотиками, це набагато більш безпечний бізнес. Тут немає кланового протистояння, а суспільство часто закриває очі навіть на очевидну злочинну діяльність, наприклад, жебрацтво.

По-третє, різні сфери торгівлі людьми виявляються під крилом правоохоронної системи, а також систем охорони здоров’я та соціального захисту. Прибуток від незаконних операцій настільки спокусливий, а боротьба з такими злочинами настільки складна і ресурсномістка що більшість країн лише створюють видимість системної боротьби, заробляючи на трафіку.

ДЛЯ УКРАЇНИ ЦЕ ТЕЖ АКТУАЛЬНО?

Дуже. Україна – одна з країн, що знаходяться в зоні ризику через складну економічну ситуацію, безробіття, недосконалість законодавства та правову необізнаність громадян. Найпоширеніша схема секс-трафіку – це залучення молодих дівчат на «роботу» за кордоном. Їм обіцяють посади офіціанток, танцюристок, масажисток і нянь, а в підсумку відбирають документи і змушують займатися проституцією.

Наша країна вже багато років є одним з головних експортерів «живого товару» до Європи, Туреччини і Об’єднаних Арабських Еміратів.

ЛЮДЕЙ ПРОДАЮТЬ І КУПУЮТЬ ТІЛЬКИ ДЛЯ СЕКСУ?

Ні. Форм торгівлі людьми дуже багато. Крім сексуального рабства, є ще трудове, коли жертв змушують працювати, перевозити наркотики або жебракувати. Ринок органів – це теж частина індустрії, як і примусові шлюби, нелегальне сурогатне материнство, а також незаконне усиновлення та удочеріння.

Для України зараз найбільш актуальною є проблема сексуального і трудового рабства, в яке потрапляють дорослі люди. Однак у світі дуже гостро стоїть питання торгівлі дітьми. Щорічно, за даними Глобальної доповіді ООН, 1,2 млн неповнолітніх стають жертвами вербувальників. Фактично, кожна третя жертва торгівлі людьми в світі – це дитина. В Україні в 2018 році, за даними Нацполіціі, було зафіксовано 11 таких випадків, а в цілому злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, – 346. Хоча експерти визнають, що офіційна статистика взагалі не відображає реальний стан справ.

ЯК МОЖНА ЗАПОБІГТИ ПОПАДАННЮ В РАБСТВО?

Боротьба з торгівлею людьми – це комплексна робота багатьох відомств як всередині країн, так і на міжнародному рівні. Дуже часто звичайній людині не вистачає знань і досвіду, щоб визначити ризик і запобігти йому. Але є кілька правил, дотримання яких може знизити ризики потрапляння в сексуальне або трудове рабство:

– не погоджуватися на роботу без трудового договору;

– не вірити на слово агентам з працевлаштування: перевіряти їх особистість, ліцензію на роботу, відгуки клієнтів;

– шукати роботу за кордоном тільки через офіційні агентства найму;

– повідомляти рідним і близьким про кожен свій крок у питаннях міжнародного працевлаштування;

– в жодному разі не віддавати свої документи третім особам;

– перед виїздом в іншу країну запам’ятати номер телефону українського дипломатичного відомства, місцевий номер поліції і ключові фрази англійською або мовою країни перебування. Потрібно вміти повідомити особисті дані, попросити про допомогу, описати те, що відбувається навколо, позначити своє місце розташування.

Відзначимо, що велика частина жертв секс-трафіку в Україні – це жінки і дівчатка. І часто вони опиняються втягнуті в індустрію іншими жінками і знайомими людьми. А більша частина жертв трудового рабства (робота на будівництвах, полях, фермах) – це чоловіки.

Поделиться