Почув, що популісти змінили Америку на краще. Це правда?

ПРО ЩО МОВА?

У сьогоднішньому політичному жаргоні слово «популіст» – це щось на зразок лайки, а популістська політика за замовчуванням сприймається як щось погане. Але так було не завжди. ВЧАСНО розповість, кого називали популістами сто років тому, і як ці люди змогли зробити свою країну трохи кращою.

МАЙЖЕ ЯК В УКРАЇНІ

Це може прозвучати дивно, але США в кінці ХІХ століття мали багато спільного з нинішньою Україною. Це була країна засилля монополій і тотальної корупції, де багатії купували політиків, а чиновники за щедрі відкати просували інтереси найбільших бізнесменів. Малий бізнес розорявся через нечесну конкуренцію, робочих на заводах нещадно експлуатували, а найгірше доводилося дрібним фермерам. У багатьох з них накопичилися величезні борги перед банками. Тисячі фермерів потрапляли в залежність від банкірів, власників елеваторів, боєнь, цукрових заводів, тютюнових фабрик і залізничних магнатів. Останні були особливо ненависні: вони захоплювали землі і встановлювали завищені тарифи на перевезення сільгосппродукції. Не дивно, що в сільській Америці тих років не особливо жалували монополії і владу грошей.

ЧОМУ ПОПУЛІЗМ?

Невдоволення породжувало протести, а з протестів виростали політичні ліги і об’єднання. У 1892 році більшість фермерських рухів зуміли знайти спільну мову і оголосили про створення нової партії. Її назвали популістським – від латинського слова «populus», що означає «народ».

Історик Річард Хофстедтер називав цю партію «першим значним політичним рухом в США». І він має рацію: до цього часу всі партії в Америці представляли собою просто елітарні клуби професійних політиків. Популісти стали першою загальнонаціональною масовою партією, що об’єднала сотні тисяч рядових американців.

ЗА ЩО БОРОЛИСЯ?

Своєю головною метою популісти оголосили захист «простих людей». Тому в рядах партії виявилися не тільки фермери, а й дрібні підприємці, робітники, адвокати і журналісти.

Частина вимог популістів носили виключно «фермерський характер». Наприклад, вони вимагали ринкових цін на сільгосппродукцію і створення державних зерносховищ для регулювання обсягів поставок. Інші пункти їхньої програми перегукувалися з соціалістичними гаслами: націоналізація залізниць, телеграфних та телефонних ліній, підвищення податків для багатих.

Втім, Популістська партія не була соціалістичною. В її рядах вистачало фанатичних християн-протестантів. Крім того, популісти завжди насторожено ставилися до іноземців і не були вільні від расистських забобонів. Загалом, це був масовий протестний рух без якоїсь чіткої лінії – зовсім як багато сьогоднішніх популістських політичних сил.

ВИРІШАЛЬНИЙ БІЙ

У 1892 році популісти висунули в президенти колишнього конгресмена Джеймса Уівера. За підсумками виборів він поступився кандидатам від обох головних партій, але, тим не менш, за нього проголосували більше мільйона американців. Популісти перетворювалися в реальну силу. Дивлячись на це, досвідчені політики з Демократичної партії «позичили» чимало популістських гасел.

На президентських виборах 1896 року кандидат від демократів Вільям Дженнінгс Брайан гнівно таврував банкірів і залізничних магнатів, викривав корумповану владу – в загальному, повторював все те, про що недавно говорили тільки популісти. Не дивно, що Популістська партія вирішила його підтримати. Втім, незважаючи на небачений успіх серед фермерів, Брайан вибори програв. Причина поразки дуже проста: демократ витратив на виборчу кампанію всього 300 тисяч доларів, тоді як його опонент, республіканець Вільям Маккінлі – цілих 7 мільйонів.

ЩО ЗАЛИШИЛОСЯ ВІД ПОПУЛІСТІВ?

Після поразки Брайана Популістська партія почала втрачати популярність і до 1910 року остаточно розпалася. Однак ідеї, проголошувані популістами, нікуди не зникли. Більш того, їх включили в свої програми Республіканська і Демократична партії США, а на початку ХХ століття, під час так званої «прогресивної ери», багато з них були втілені в життя.

Президенти Теодор Рузвельт і Вільям Тафт приймали закони проти монополій, вводили державні програми з охорони здоров’я і освіти, впроваджували дешеві кредити для фермерів і боролися з корупцією. А кампанії популістів на захист робітників привели до підвищення зарплати і поліпшення умов праці.

УРОК ДЛЯ СЬОГОДЕННЯ

Історія американського популізму ХІХ століття могла б багато чому навчити сучасних політиків. Незважаючи на всю суперечливість гасел і пропозицій популістів, їх діяльність змусила політичні еліти усвідомити наявність проблем і почати реформи.

Нинішнім елітам теж варто було б зрозуміти, що популізм – це не причина, а всього лише симптом хвороби. Він промовляє від імені тих людей, яких еліти вважають за краще не помічати, і ставить ті питання, які влада ігнорує. А якщо еліти прислухаються до думки суспільства, то і популізм втрачає свою привабливість.

Поделиться