Як СРСР збирався громити НАТО ядерною гаубицею?

В середині минулого століття НАТО і країни Варшавського договору зайнялися розробкою тактичних ядерних боєголовок. У той час як США створили потужну гармату M65, Радянський Союз працював над ядерними гаубицями. Про це пише National Interest.

Як СРСР збирався громити НАТО ядерною гаубицею?

НАЙСКЛАДНІША. Найпотужнішою радянською ядерною гаубицею стала величезна самохідна артилерійська установка 2А3 «Конденсатор». Щоправда, для СРСР проект став провальним: ще до того як гармату побудували, вона встигла застаріти.

Для чого Радянському Союзу знадобилося створювати механічно складну, але непотрібну зброю?

БУДІВНИЦТВО СТОЛІТТЯ. У 1953 році США представили свою ядерну гармату М-65 з калібром 260 мм. Уже через рік СРСР заявив про розробки гармати 2А3 «Конденсатор» з калібром 420 мм та ядерної гаубиці з калібром 406 мм.

У 1955 році гармати завершили перші балістичні випробування. Після цього конструктори створили прототип, що поєднував у собі гармату і шасі від танка Т-10. На шасі довелося встановити додаткові гідравлічні поглиначі віддачі, оскільки потужність пострілу була величезною і під час кожного пострілу гармата відкочувалася назад на кілька метрів.

У 1957 році «Конденсатор» проїхав по Червоній площі під час параду. Щоправда, в реальності все трохи інакше: система постійно ламалася. Після кожного пострілу гармату  доводилося ремонтувати.

АБИДЕ. Точність у гармати теж була не найкращою. Прицілюватися доводилося, повертаючи шасі, а механізм для більш точного налаштування працював погано. Дальність стрільби «Конденсатора» – приблизно 25 км.

Величезний калібр гармати, насправді, був наслідком невпевненості радянських інженерів у можливості створення більш компактного ядерного заряду. Чим більшим був снаряд, тим простіше було з ним працювати інженерам. В остаточній версії снаряд важив 570 кг, а вся установка – 65 т.

З такою вагою гаубиця не могла похвалитися мобільністю. Вона рухалася дуже повільно, а будь-який міст був для неї нездоланною перешкодою. Провезти її міськими вулицями теж було проблемою.

СТОП, МАШИНА. Можливості ядерних ракет набагато перевищували можливості радянської «гармати-монстра». Запускати її виробництво було безглуздим. СРСР побудував всього чотири такі гаубиці – і закрив проект, віддавши перевагу більш маневреним і зручним ядерним ракетним установкам 9К52 «Луна-М». Радіус стрільби цієї установки був утричі більший, ніж у «Конденсатора».

УРОК ІСТОРІЇ. Ядерна гаубиця 2А3 мала стати радянською відповіддю на ядерну артилерію США. Але від самого початку її концепція була застарілою.

Що можна почерпнути з історії радянської ядерної «гармати-монстра»? Можливо, те, що, перш ніж будувати величезні установки і ракети, потрібно вивчити передові технології, які можуть змінити баланс сил на полі бою.

За матеріалами National Interest

Поделиться